90% світових вантажних перевезень здійснюється морським транспортом.
Одним із нюансів таких перевезень, якому часто не приділяють належної уваги при укладенні договорів, є накладення штрафних санкцій (демереджу) у разі затримки завантаження або розвантаження судна в морському порту.
Особливу увагу на це слід звернути фрахтувальникам (наприклад, продавцям за умовами CIF або покупцям за умовами FOB), оскільки вони можуть зазнати значних збитків, якщо це питання не буде належним чином врегульовано в торговельному або чартерному контракті.
Що таке демередж?
Демередж — це плата за затримку судна понад час, передбачений чартерами для вантажно-розвантажувальних операцій, яку фрахтувальник сплачує судновласнику.
Однак, якщо затримка викликана контрагентом за торговим контрактом, обов’язок сплати демереджу може бути покладений на нього. Проте для цього необхідно належним чином погодити умови торгового та чартерного договору, в ідеалі узгодивши відповідні положення між собою.
На практиці нормативний час стоянки часто визначається на основі договірної добової норми завантаження (наприклад, 1000 тонн на добу). У такому разі, якщо на судно має бути завантажено 10 000 тонн вантажу, нормативний час стоянки (так званий «сталійний час») становитиме 10 діб, після чого почне нараховуватися демередж.
Наступні два питання є найбільш суттєвими для фрахтувальника:
- Коли починається відлік часу простою?
- Хто несе відповідальність за сплату демереджу, якщо він виникає?
Чи розпочався час простою?
Як було зазначено раніше, демередж починає нараховуватися після закінчення сталійного часу, якщо судно з тих чи інших причин продовжує перебувати під завантаженням або розвантаженням. З огляду на це, надзвичайно важливо чітко розуміти, з якого моменту слід розпочинати відлік сталійного часу.
Момент початку відліку сталійного часу визначається чартерним договором. Зазвичай це відбувається після надання повідомлення про готовність судна (NOR) — підтвердження того, що судно готове до початку операцій із завантаження або розвантаження.
NOR має бути видане відповідно до умов чартерного договору, як правило, лише після прибуття судна безпосередньо до порту (хоча на практиці часто трапляються винятки).
У цьому контексті важливо не плутати NOR з NOA (повідомленням про прибуття судна), яке в окремих випадках може бути надане для підтвердження того, що судно було доставлено до місця, передбаченого договором, вчасно. Водночас видання такого NOA не підтверджує, що судно дійсно готове до початку операцій із завантаження або розвантаження.
Використання NOA є особливо актуальним зараз, під час функціонування українського зернового коридору. Це пов’язано з тим, що через тривалі черги в портах Дунаю часто неможливо точно передбачити, коли судно зможе зайти до порту. В таких обставинах NOA нерідко видається за межами порту (наприклад, на Суліні), щоб уникнути претензій щодо затримки доставки судна. Водночас надання NOA не призводить до початку відліку сталійного часу.
Втім, слід пам’ятати, що якщо в чартерному договорі не передбачено інше, саме надання NOR, а не NOA, є підставою для початку відліку сталійного часу, а відповідно — і часу простою після його закінчення.
Для наших клієнтів надзвичайно важливо, щоб момент видання NOR був чітко визначений як у чартерному договорі, так і в торговельному контракті. Крім того, в ідеалі торговельний контракт має передбачати відповідальність контрагента за демередж у такому ж обсязі та на тих самих умовах, що й чартерний договір, аби контрагент за торговельним контрактом повністю відшкодовував демередж у разі, якщо він виник з його вини.
В іншому випадку може виникнути ситуація, коли, наприклад, за чартерним договором нараховується демередж, але контрагент за торговельним контрактом відмовляється його визнавати.
Саме така ситуація трапилася в нашому нещодавньому кейсі, коли покупець за торговельним контрактом на умовах CIF зміг довести своє право не сплачувати демередж, нарахований у межах чартерної угоди, оскільки торговельний контракт передбачав інший порядок видачі NOR.
Оскільки за торговельним контрактом NOR мав бути виданий пізніше, судно встигло завершити завантаження у строк, передбачений цим контрактом.
Відшкодовувати чи не відшкодовувати? Хто фактично сплачує демередж?
Як правило, демередж сплачується фрахтувальником судновласнику.
Для судновласника не має значення, яка сторона винна у виникненні демереджу — відповідальність завжди покладається на фрахтувальника (за винятком випадків форс-мажорних обставин, передбачених у чартерному договорі).
Водночас фрахтувальник, у свою чергу, має право вимагати компенсацію за демередж від третіх осіб, дії або бездіяльність яких фактично призвели до затримки судна.
Виходячи з нашої практики, найчастіше демередж виникає в таких ситуаціях:
- Відсутність вільного місця для стоянки
- Відсутність вантажу, готового до завантаження
- Затримки в проведенні операцій завантаження та розвантаження
Якщо ці ситуації виникли не з вини фрахтувальника, він має право вимагати компенсацію за демередж від контрагента, який порушив зобов’язання щодо надання місця для стоянки, надання вантажу або здійснення перевалки у встановлений строк.
У таких випадках зазвичай застосовується наступна схема: фрахтувальник оплачує демередж судновласнику за власний рахунок, а потім стягує компенсацію з контрагента за торговельним контрактом.
Однак, як зазначалося в попередньому розділі, демередж може бути стягнутий з контрагента лише в тому разі, якщо він нарахований у спосіб, який не суперечить умовам торговельного контракту, оскільки умови чартерного договору безпосередньо на нього не поширюються.
Для фрахтувальника найкраще, якщо торговельний контракт прямо передбачає обов’язок контрагента повністю відшкодувати демередж, нарахований відповідно до чартерного договору.
Якщо торговельний контракт і чартерний договір встановлюють різні умови нарахування або суми демереджу, контрагент завжди матиме можливість принаймні оскаржити підсумкову суму або навіть довести своє право не відшкодовувати демередж взагалі.
Рекомендації:
Для того щоб максимально уберегти себе від ризиків, пов’язаних із демереджем, необхідно ретельно підходити до складання як чартерних договорів, так і торговельних контрактів, а саме:
- Чітко визначати в чартерній угоді та торговельному контракті порядок подання NOR і момент початку відліку сталійного часу;
- Окремо обговорювати, що факт видання NOA може використовуватися як підтвердження своєчасної доставки судна, але не може слугувати відправною точкою для відліку сталійного часу;
- Передбачати в торговельному контракті, що контрагент зобов’язаний відшкодувати демередж, нарахований у розмірі та відповідно до умов чартерного договору.
