У цій статті розглядається рішення Високого суду у справі Trans-Oil International SA v Savoy Trading LP, Ivan Melnykov [2020] EWHC 57 (Comm). У справі викладено обмеження при отриманні тимчасової судової заборони щодо третіх сторін арбітражних угод.
У цій справі заяву розглядали ex parte.
Передісторія і факти
Savoy Trading LP - це шотландське товариство з обмеженою відповідальністю з двома корпоративними партнерами. Trans-Oil стверджувала, що пан Мельников був фактичним партнером і бенефіціарним власником Savoy.
Savoy уклала договір про продаж пшениці з Trans-Oil International SA (Заявник). Договір був підписаний паном Мельниковим, передбачав застосування англійського права і включав арбітражне застереження Gafta 125.
Незабаром після укладення контракту компанія Savoy порушила його умови, і Trans-Oil подала заяву на розгляд спору в арбітражі, зокрема, проти Savoy і пана Мельникова.
Потім було видано наказ про арешт майна Savoy і призначено довірчого керуючого.
Далі Trans-Oil подала клопотання про винесення наказу про всесвітній арешт активів (WFO) щодо Savoy Trading LP, а також наказу про розкриття інформації. Клопотання були задоволені суддею Ноулз і суддею Тір, при чому суддя Тір також виніс наказ про розкриття інформації про активи вартістю понад 5 000 фунтів стерлінгів, які належать Savoy Trading AG, яка, на думку Trans-Oil, була пов'язана з Savoy Trading LP. У відповідь на це пан Мельников дав письмові свідчення під присягою, в яких оскаржував юрисдикцію суду.
Далі Trans-Oil подала клопотання про поширення дії WFO на активи пана Мельникова або ж зазначення його ім'я в повідомленні про арешт. Задоволення такого клопотання дало б змогу заарештувати активи пана Мельникова, а також притягнути його до відповідальності в разі порушення WFO. Останнє тягне за собою серйозні наслідки, зокрема тюремне ув'язнення на строк до двох років.
Trans-Oil також просила надати дозвіл на розгляд заяви проти пана Мельникова, що перебуває поза юрисдикцією суду. Тим самим суд би підтвердив свою юрисдикцію на випадок, якщо в подальшому наказ буде оскаржено.
Питання юрисдикції
Trans-Oil заявляла про юрисдикцію суду розглядати дану справу на підставі правила 6.36 Цивільного процесуального кодексу (CPR) і положення 3.1 (6) (c) Практичного керівництва (Practice direction, PD - додатковий протокол для тлумачення правил CPR в процесі їх застосування), або ж на підставі правила 62.5 CPR.
Trans-Oil стверджувала, що суд має юрисдикцію щодо пана Мельникова, оскільки договір регулюється англійським правом, а пан Мельников «ймовірно, несе особисту відповідальність» за виконання договору.
Trans-Oil заявила, що відповідно до законодавства Шотландії пан Мельников перевищив свої повноваження, оскільки не мав дозволу довірчого управителя, що дозволяє укладати договір, який передбачає отримання кредиту.
У зв'язку з цим пані суддя Моулдер постановила, що не було подано доказів того, що договір передбачав отримання кредиту, а відповідно дозвіл довірчого управителя не був необхідний. Ба більше, якби навіть договір передбачав отримання кредиту, малоймовірно, що суд зміг би «підняти корпоративну вуаль» і покласти на пана Мельникова персональну відповідальність за дії компанії, а тому найімовірніше тільки Savoy можна було б притягнути до відповідальності.
Як альтернативу Trans-Oil припустила, що пан Мельников є стороною договору, оскільки він був «реальним принципалом» Savoy Trading LP. Trans-Oil посилалася на Декларацію номінального утримувача, з якої випливало, що частка пана Мельникова була передана в довірче управління одного з партнерів Savoy.
Хоча це було правдою, особиста відповідальність виникла б у тому випадку, якби пан Мельников уклав договір як представник неназваного принципала. З огляду на те, що договір було укладено компанією Savoy, а пан Мельников лише підписав договір від її імені, суддя Моулдер визнала, що в даному випадку цей принцип не застосовується. Суддя зазначила, що ні декларація номінального утримувача, ні сама довіреність «не є належними доказами того, що він укладав договір як представник неназваного принципала».
Суддя Моулдер підсумувала:
«...для того, щоб суд мав юрисдикцію відповідно до правила 6.36 CPR, недостатньо, щоб заявник вручив повідомлення про арбітраж особі, яка не є стороною договору, що містить арбітражну угоду».
Як альтернатива Trans-Oil також заявляла про юрисдикцію на підставі правила 62.5 CPR.
Розглядаючи це питання, суддя Моулдер посилалася на дві справи: DTEK Trading SA v Morozov [2014] EWHC 94 (Comm) and Cruz City 1 Mauritius Holdings v Unitech Ltd [2014] EWHC 3704 (Comm), які обґрунтовували, що вирішення спорів поза юрисдикцією можливе лише щодо сторін арбітражної угоди.
Оскільки пан Мельников не був стороною арбітражної угоди, суд не мав юрисдикції за правилом 62.5 CPR.
Питання по суті
Trans-Oil стверджувала, що існував реальний ризик розтрати активів паном Мельниковим. Зокрема, Trans-Oil заявляла, що:
- «слід взяти до уваги [складну] структуру Savoy», яка вказує на «сумнівну ділову репутацію » компанії;
- Пан Мельников не розкрив інформацію про деякі банківські рахунки в Латвії.
- Під час переговорів за контрактом пан Мельников не повідомив, що майно Savoy перебуває під арештом.
Розглянувши всі аргументи, суддя Моулдер зазначила, що, згідно з шотландським законодавством, пан Мельников не зобов'язаний був інформувати Trans-Oil про те, що майно Savoy перебуває під арештом. Пан Мельников також не зобов'язаний був розкривати рахунки в латвійських банках, оскільки ці активи не підпадали під дію WFO. Нарешті, були відсутні докази шахрайства або ж сумнівної бізнес-моделі при використанні структури партнерства, яку застосовувала Savoy.
Суддя Моулдер постановила:
"На мою думку, відсутність взаємодії Заявника з Довірчим управителем не можуть обґрунтовувати ризик розтрати. Разом з тим, незважаючи на невизнання паном Мельниковим юрисдикції суду, він давав свідчення під присягою, як того вимагає судовий наказ...
....
Представлені докази щодо активів пана Мельникова та реального ризику їх розтрати паном Мельниковим, на мій погляд, є слабкими. Обґрунтованість ризиків розтрати активів Savoy Trading ще не означає обґрунтованість наявності таких самих ризиків щодо пана Мельникова)."
Повідомлення про арешт
Суд також відмовився вказати ім'я пана Мельникова в повідомленні про арешт, оскільки положення CPR 81.4 застосовуються виключно до директорів і посадових осіб компанії, а не до номінальних партнерів або ж реальних партнерів (de facto). Крім того, були відсутні вагомі аргументи того, що пан Мельников був реальним партнером (de facto).
У зв'язку з вищевикладеним, клопотання Trans-Oil було відхилено в повному обсязі.
У цій справі пана Мельникова консультували Данило Христич, старший юрист, і Сергій Платонов, юрист.
